Ідея відвідати Вернігероде виникла після перегляду фільму "Той самий Мюнхгаузен" (1979) з Олегом Янковським. Це один з небагатьох радянських фільмів, який знімався в Європі. Причому знімати в рідному місті Мюнхгаузена Боденвердері не вийшло, оскільки він перебував у ФРН. Тому для зйомок обрали автентичне містечко в НДР - Вернігероде.
Після відвідин можемо сказати, що це дійсно дуже мальовниче місце, одне з ідеальних містечок для поїздки вихідного дня. У хроніках 1566 року зазначено, що перше поселення на цьому місці з'явилось у 938 році. А перша письмова згадка відноситься до 1121 року, коли коли граф Адальберт із Веймара вибрав Вернігероде своєю резиденцією та почав будувати фортецю на місці майбутнього замку.
Описувати старе місто немає сенсу, воно є і воно майже не постраждало під час війни. А ось ратуша дуже цікава. На перший погляд навіть і не скажеш, що це ратуша. Все вірно, будівля зводилася як гральний будинок, розважальний заклад для місцевих графів! Свій нинішній вигляд вона отримала у 1494-1544 роках під час останньої реконструкції. Ратуша настільки незвичайна, що сюди приїжджають молодята з різних частин Німеччини. Люди, яких ви бачите на Ринковій площі на фотографії нижче, саме чекають на наречену й нареченого, що з'являться через хвилину.
Позаду ратуші є зупинка, звідки вирушає туристичний автобус-поїзд, який ходить до замку кожні 20 хвилин. Вартість проїзду 3 євро в один бік і 4,5 євро в обидва. Перший рейс о 9:30, на ньому ми й поїхали, щоб потрапити до замку раніше.
Замок Вернігероде є головною визначною пам'яткою міста, та й напевно всього регіону. Це один з тих замків, дивлячись на які ми розуміємо, що ось так і має виглядати замок. Починаючи з 1664 року, коли існуючу фортецю перебудували в замок у стилі бароко, він неодноразово перебудовувався й добудовувався. Свій нинішній вигляд отримав у другій половині 19 століття. Тодішній власник замку граф Отто цу Штольтенберг-Вернігероде (Otto Graf zu Stoltenberg-Wernigerode) мав великі фінансові можливості та вплив. Він домігся величезних успіхів на державній службі, а на піку кар'єри навіть обіймав посаду заступника "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка (Otto von Bismarck). У 1890 році він отримав титул князя. В експозиції замку можна побачити зображення розкішних аудієнцій і прийомів, які влаштовував князь.
Різні епохи добре простежуються під час прогулянки територією, і саме це надає особливого колориту. До 1929 року в замку жила графська родина, а у 1949 році було відкрито музей. Вхідний квиток коштує 6 євро (2013). Усередині замок виглядає просто шикарно. І це незважаючи на те, що після війни багато речей, включаючи бібліотеку на 100 тисяч томів, були вивезені в СРСР у якості трофеїв. У останні 10 років були проведені масштабні реставраційні роботи й був здійснений пошук творів мистецтва та предметів меблів із замку.
Замок розташований на горі і сфотографувати його з хорошого ракурсу зі старого міста не вийде. Якщо у вас є час, сили та бажання, то читайте далі, як зробити фотографії з красивих ракурсів. У місті всюди висять карти місцевості, на яких позначені гірські стежки й оглядові майданчики. Карту стежок можна знайти в кінці статті. Почати варто з гори позаду замку - Agnesberg. Фотографія з цієї точки на початку статті.
Далі ми спустилися вниз на вулицю Noeschenroeder, перейшли струмок і трохи погуляли по району з іншого боку струмка.
З цих вулиць фотографії вже трохи кращі, але все одно ще не ідеальні, тому йдемо на два оглядові майданчики в горах. Спочатку на Harburg. Як підніметеся на гору стежкою, то йдіть за зелений будинок, там буде оглядовий майданчик. До речі, на цій стежці ми зустріли косулю!
З оглядового майданчика Харбург добре видно вежу Кайзера (Kaiserturm), до якої ми й попрямували. Спустилися трохи нижче з іншого боку гори та вийшли до лижного спуску з підйомниками. Далі потрібно піднятися вгору вздовж лижного спуску. До речі, заблукати там не вийде, всюди стоять вказівники.
До вежі можна під'їхати на автомобілі, координати парковки N 51 48.794 E 10 46.422. Далі 750 метрів пішки, мимо ресторану. Якщо ви приїхали в неробочий час ресторану, то можна припаркуватися біля нього N 51 48.918 E 10 46.591. Тоді до вежі буде рукою подати.
Від вежі приблизно за 30 хвилин можна спуститись у місто. До речі, вже на виході з лісу виявили, що стежки, по яких ми ходили, призначені для сліпих людей! Уперше таке зустрічаю.
Карту міста можна подивитися за цим посиланням. Але, якщо ви плануєте побродити по горах, то краще дивіться карту нижче, тому що на ній позначені всі оглядові майданчики.